Багаточисельними дослідженнями встановлено, що інтенсивність виникаючої хвилі пропорційна швидкості зміни електричного або магнітного поля. Інтенсивність же випромінювання електромагнітних хвиль найбільш висока в разі застосування однопроводної лінії, тобто розімкненого дроту. Це пояснюється тим, що при використанні електричних струмів дуже високих частот ємкість дроту щодо Землі виявляється достатньою для виникнення в ньому ємкісного струму. Опір такій ємкості обернено пропорційний до частоти струму, що підводиться до дроту. Отже, чим вище частота тим більший струм протікатиме по дроту і тим більше інтенсивно випромінюватиметься електромагнітна хвиля. В разі проходження по дроту змінного електричного струму високої частоти синусоїдальної форми в навколишньому просторі виникають електромагнітні хвилі такої ж синусоїдальної форми і такої ж частоти. На мал. схематично показаний розподіл в просторі електричного і магнітного полів електромагнітної хвилі, яка рухається у напрямку осі X. Силові лінії електричного поля зображені суцільними лініями із стрілками, направленими уздовж осі Y, а силові лінії магнітного поля — пунктирними лініями направленими уздовж осі Z. Максимуми (амплітуди) і мінімуми (вузли) електричного і магнітного полів збігаються. Послідовні максимуми (або мінімуми) полів відокремлені один від одного проміжками, рівними довжині хвилі. Електромагнітні хвилі класифікуються по положенню в просторі плоскості поляризації, тобто плоскості, що перетинає хвилю і вектор електричного поля Е. Електромагнітні хвилі з вертикальним вектором Е називаються вертикально поляризованими, а з горизонтальним — горизонтально поляризованими. У останніх вектор магнітного поля Н знаходиться у вертикальній плоскості. Щільність поляризації залежить від положення передаючої антени, щодо Землі. Допустимо, що електромагнітні хвилі створюються електричним струмом синусоїдальної форми, що проходить по дроту, з частотою f. Таку ж форму і таку ж частоту матимуть електромагнітні хвилі, що виникають в навколишньому просторі. Радіохвилі з врахуванням особливостей їх поширення діляться на п'ять діапазонів, діапазон ультракоротких хвиль додатково ділиться на п'ять піддіапазонів. Ультракороткі хвилі відрізняються від довших хвиль багатьма ознаками і властивостями. Так, наприклад, вони поширюються переважно прямолінійно і майже не огинають природних і штучних перешкод (гір, високих будівель), що зустрічаються на їх шляху. На поширення ультракоротких хвиль особливо дециметрових, сантиметрових і міліметрових, істотний вплив вносять рельєф місцевості, різні перешкоди, а також метеорологічні умови. Сантиметрові і міліметрові хвилі сильно поглинаються атмосферними осадками (дощем, снігом) і газами атмосфери (киснем, водяною парою) що приводить до швидкого ослаблення напруженості поля. Міжнародним консультативним комітетом радіозв'язку (МККР) в 1959 р. затверджений наступний розподіл радіохвиль на діапазони: Наддовгі хвилі -- Більше 10 000 м Менше 30 кгц Довгі хвилі -- 10 000... 1000 м 30...300 кГц Середні хвилі -- 1000...100 м 300...3000 кГц Короткі хвилі -- 100...10м 3...30 МГц Ультракороткі хвилі: метрові -- 10...1 м 30...300 МГц дециметрові -- 100...10 см 300...3000 МГц сантиметрові -- 10...1 см 3...30 ГГц міліметрові -- 10...1 мм 30...300 ГГц субміліметрові -- 1 ...0,1 мм 300...3000 ГГц Для збільшення дальності передач на ультракоротких хвилях антени піднімають над землею як можна вище.