Мудрому мислителю давньої Греції, Фалесу, що жив більше двох тисячоліть тому, легенда приписує відкриття електричних явищ.

           Ще в ті часи в околицях старогрецького міста  Магнезія люди знаходили на березі моря камінчики, що притягували дрібні залізні предмети.  По імені цього міста їх називали магнітами (ось звідки прийшло до нас слово «магніт»!). Фалес знаходив також інші,  не менш таємничі, до того ж красиві і легкі камінчики. Вони не притягували, як магніти залізних предметів. Зате вони володіли іншими дуже цікавими властивостями: якщо їх натирали шерстяною ганчірочкою, то до них прилипали пушинки, легкі шматочки сухого дерева, трави.

Це цікаве явище природи, що іменується  електризацією тіл тертям, ти можеш спостерігати сам зараз же, не вирушаючи до моря на пошуки шматочків смоли викопних рослин, що окам'яніла — янтару. Натри пластмасовий гребінець шерстяною ганчірочкою і піднеси її до дрібних шматочків тонкого паперу  вони  миттєво,  підстрибнувши,  прилипнуть  до  наелектризованого гребінця, а через деякий час впадуть на стіл.  Піднеси наелектризований гребінець до волосся. Волосся теж притягнеться до гребінця, причому це явище інколи може супроводитися появою іскр — надмініатюрних блискавок.

Проведи ще один дослід. На дві сухі сірникові коробки поклади добре промите скло, а під нього — ті ж шматочки тонкого паперу. Склади шерстяну  ганчірочку тампоном і натирай ним скло зверху.  Ти побачиш, як  застрибають, затанцюють під склом шматочки паперу!

Хоча і виглядає це як фокус, нічого загадкового тут не немає: натерті шерстю гребінець або скло набувають  електричного  заряду, завдяки якому вони, подібно до магніта, притягують шматочки паперу, волосинки. Але ні давні греки, ні інші мислителі і філософи впродовж багатьох століть не могли пояснити цю властивість янтару і скла.

Лише у XVII ст, німецькому вченому Отто Геріке удалося створити електричну машину, що видобувала з натираної кулі, відлитої з сірки значні іскри, уколи яких могли бути навіть болючими. В середині того ж століття в Голландії, в Лейденському університеті, учені знайшли спосіб накопичення електричних зарядів. Накопичувачем електрики була «лейденська банка» (по назві університету) — скляна посудина, стінки якої обклеєні зовні і зсередини фольгою зі свинцю. Подібні прилади ми називаємо зараз електричними конденсаторами (слово конденсатор означає «накопичувач»), а їх смужки фольги, що не з'єднуються між собою — обкладками конденсаторів.

Лейденська банка, підключена до електричної машини, могла нагромаджувати і довго зберігати значну кількість електрики. Якщо її обкладки замикали відрізком товстого дроту, то в місці замиканія проскакувала сильна іскра і накопленний електричний заряд приладу миттєво зникав. Коли ж обкладки зарядженого приладу сполучали тонким дротом, він швидко нагрівався, спалахував і плавився, тобто перегорав, як ми часто говоримо зараз. Висновок міг бути один: по дроту тече електричний струм, джерелом якого є електрично заряджена лейденська банка — конденсатор.

Досконаліший, а головне безперервне джерело електричного струму винайшов в кінці XVIII ст італійський фізик Александре Вольта. Між невеликими  круглими пластинками з міді і цинку він поміщав суконну прокладку, змочену розчином кислоти. Поки прокладка залишалася вологою, між пластинками і розчином відбувалася хімічна реакція, яка створювала в провіднику, що сполучає пластини слабкий електричний струм. Сполучаючи пари металевих пластинок паралельно в батарею, можна було отримувати вже значний струм.

Таке джерело струму називають гальванічним елементом (по імені Луїджі Гальвані, що відкрив явище електричного струму),  а сполучені паралельно або послідовно елементи — батареями гальванічних елементів. Тоді ж ці батареї називали на ім'я їх винахідника  «вольтовими стовпами». Вони і поклали початок електротехніці.

На той час практика переконала учених, що існує два «види» електрики. Один з них, відповідний електричному заряду мідної  пластинки гальванічного елементу, почали умовно вважати позитивним, а другий, відповідний заряду цинкової пластинки — негативним. Відповідно з такою умовою першу пластинку — полюс джерела струму почали іменувати позитивним і позначати знаком «+», а другий полюс — негативним і позначати знаком   «—». Так само умовно почали вважати,  що струм тече від позитивного до негативного полюса елементу або батареї. Тут я вимушений забігти трохи вперед, щоб відповісти на питання, яке, ймовірно, у тебе вже виникло; що таке електричний струм?